Горький Лук
Напишу тут трішки мені особистого, що мені рідкісно. Цей місяць тяжкий на втрати, для мене. Про одну з них хочу написати трохи пізніше, коли трішки спокійніше почуватимуся при згадці , ще одна , теж від ковіду, це молода смішлива сусідка сорока з хвостиком років, "баба-вогонь", а вчора вночі дізналася, що помер Горький Лук. Багато кому цей нік нічого не скаже, але мене ця смерть дуже вразила. Я цікавлюсь новинами і життям, і маю кілька улюблених джерел, їх небагато, як і мого вільного часу. От наприклад на ЖЖ це один дуже відомий блог-мільйонник, і значно скромніший блог військового медика з позивним Горький. Врятувавши десятки життів сам не переніс планову операцію. Мені важко писати про це.. не знаю навіть чому. Я бачила його тільки на фото, ніколи не читала його книг, не була серед підписників і ніколи не пересікалась з ним ніде, просто любила іноді почитати його короткі пости. Писав він чудово. Мріяв про журфак, став педагогом, був письменником, закінчив життя медиком передової. Все це поєднувалося в ємні, короткі замітки, які я цінувала за те, що після їх прочитання я завжди мала щось"для подумати", а це найцінніше. Думки, образи, емоції... Накладаєш на себе, приміряєш те, що можеш, уявляєш те, що не дай Боже самій побачити, просто бачиш життя очима іншої людини. Він багато писав того, що просто про життя, без війни. Про дружбу, про стосунки, про дітей. Його думки часто хотілося, та й хочеться, цитувати, настільки вони точні. Такі речі особисті.. і коли читаєш, мимоволі вимальовуєш собі штрихами людину. За словами завжди вимальовується характер, сутність, ставлення до життя і ті цінності, що мають значення. Мені все це було близько. Але я точно знаю, що він би мені категорично не сподобався б в житті в його двадцять чи тридцять , хоча чоловічий типаж ще той... Його легко кохати, але важко бути щасливою при цьому. Навіть зараз, в його п'ятдесят, легко було відчути, що це чоловік, якого часто хочеться вбити, але якого точно вірно чекають . Жіноче щастя і жіноче горе ) . Харизма, яка відчувається навіть там, де її прямо не видно. Мабуть саме це віртуальне відчуття чоловічої сутності було тим стримуючим фактором, через який одночасно я ніколи б не хотіла якось більш близько до нього "підійти", і тим, чого мене так вразила смерть абсолютно мені чужої і фактично незнайомої людини. Таких чомусь небагато , неспокійних, самодостатніх, знайшовших своє призначення в житті і таке різнопланове, багатогранних і разом зі всим цим - простих. Ненавиджу ці слова, але земля тобі пухом... Комментировать
По материалам: http://blog.i.ua/user/4307451/2373058/